Випуск №17. Психологічний вплив через образотворче мистецтво

Минулого випуску говорили про вплив міфів на свідомість людини, а міфи переплітаються з мистецтвом. Відтак, мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів (емоційний вплив мистецтва діє безпосередньо, прямо на почуття того, хто сприймає, ця якість має найбільшу силу, яка спроможна впливати на особистість, вдосконалюючи чи руйнуючи її).

Вплив був притаманний вже мистецтву первісної людини — австралійські племена в ніч перед битвою піднімали свій дух, викликали приплив мужності за допомогою пісень і танців. Збереглося грецьке відання про те, як спартанці звернулися за військовою підтримкою до афінян, а ті задля кепкування надіслали до них кульгавого музиканта Тіртея. Проте ця допомога афінян виявилася надзвичайно дієвою, оскільки Тіртей своєю творчістю підняв дух спартанців і ті перемогли ворогів.
Маніпулятивний вплив полягає в тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів. Вплив через образотворче мистецтво є досить потужним, зважаючи на те, що візуальна інформація краще сприймається і дозволяє швидко і ефективно донести до глядача власні думки та ідеї. Фізіологічно, сприйняття візуальної інформації є основною для людини. Є численні дослідження, які підтверджують, що 90% інформації людина сприймає через зір та в 60 000 разів швидше сприймається візуальна інформація в порівнянні з текстовою.
Перевагами такого психологічного впливу через мистецтво є:
– використання ефекту багаторазового впливу;
– вплив через зорові рецептори, тобто через найбільш місткий канал передавання інформації у кору головного мозку;
– вплив зображення як на свідомість, так і на підсвідомість людини.
Психологічний вплив за допомогою наочних засобів, які несуть сильний емоційний заряд. Для цього використовують оформлені на художньому рівні плакати, карти, фотостенди, настінні газети й карикатури, спеціально організовані виставки, пам’ятники, прибудинкові показчики, а також інші засоби, наприклад, наклейки, нашивки, сувеніри з відповідною символікою.
Прикладом використання образотворчого мистецтва задля втілення власної політики є тотальне засилля публічного простору комуністичною пропагандою у радянський час.
Процес переосмислення спадщини комуністичного режиму та вилучення елементів комуністичної ідеології з публічного простору України розпочався задовго до Революції Гідності, однак набув системності після ухвалення 9 квітня 2015 р. Закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки». Україна нарешті зробила те, що іншими посткомуністичними країнами Східної Європи було зроблено ще понад двадцятиліття тому.
Цей закон входив до так званого «декомунізаційного пакету». Відповідні законопроекти були ініційовані Українським інститутом національної пам’яті. Всі закони «декомунізаційного пакету» були ухвалені одночасно і підписані Президентом України 15 травня 2015 р. Вони набули чинності наступного дня після опублікування – 21 травня того ж року. Втілення їх у життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з радянським тоталітарним минулим, а карта країни буде позбавлена тоталітарних назв.
Це усунення з публічного простору символіки комуністичного тоталітарного режиму, тобто перейменування якихось вулиць та населених пунктів, про демонтаж пам’ятників, про деконструкцію дуже багатьох міфів та стереотипів, які є у свідомості українського народу і відкриття архіві КДБ, які є одним з найважливіших джерел історії України. Вся ця сукупність аспектів декомунізації є важливою для того, аби українці почали формувати власні погляди на своє минуле, яке ми й називаємо національною пам’яттю. В цьому полягає прямий та безпосередній зв’язок між процесами декомунізації та формування національної пам’яті.
На виконання Закону було перейменовано 989 населених пунктів, з них більше тридцяти – міста. 300 населених пунктів – це повернення історичних назв. Маємо гарний приклад міста, яке з 11 ст. носить назву Олешки, з 1927 року змінена на Цюрупинськ (названо на честь одного із організаторів продзагонів та винищення українського населення на півдні та сході України – Олександра Цюрупи), а вже у 2015 році повернуто історичну назву – Олешки. Понад 52 тис вулиць, площ, скверів, проспектів змінено.
Станом на момент набуття Україною незалежності на території України було понад 5,5 тис пам’ятників лише Леніну. Більше було тільки у Росії, але якшо взяти до уваги площу та густоту населення, то Україна була найбільш «ленінозаселеною» країною світу.
Є багато символів у складних архітектурних конструкціях, наприклад, в мікрорайоні «Сонячний» у Тернополі (якшо подивитися з висоти пташиного польоту, то можна було побачити надпис з будинків – СССР) чи серп і молот на щиті на монументі «Батьківщина-Мати».
Очевидно, що в Україні, так чи інакше, є чимало людей, які досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхнє уявлення формувалося в умовах радянської пропаганди. Очевидно, що є політики, які раді скористатися цим є такі люди, і відповідно, позиціонують себе, як захисники свого минулого, але впевнений, що таких людей меншість, і вони є недостатньо активними для того, щоб становити якусь загрозу реваншу в питаннях декомунізації.
Наприклад, у Харкові 19 червня 2019 року розпочалася “битва” за голови людей. Так, Харківська міська рада повернула проспекту Григоренка у Харкові декомунізовану назву “пр. Маршала Жукова”. Низка громадян і представників політичних партій звернулася до суду з вимогою визнати рішення міськради протиправним. Потім було кілька судів, і врешті-решт, 26 лютого цього року Харківська міська рада 52 голосами із 43 потрібних, повернула стару назву – проспект Жукова.
Очевидно, що в Україні, так чи інакше, є чимало людей, які досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхнє уявлення формувалося в умовах радянської пропаганди. Очевидно, що є політики, які раді скористатися цим є такі люди, і відповідно, позиціонують себе, як захисники свого минулого, але впевнений, що таких людей меншість, і вони є недостатньо активними для того, щоб становити якусь загрозу реваншу в питаннях декомунізації
Толеруванням радянської символіки Україна, до останнього часу, легітимізувала комуністичний режим, а разом із ним і його масові злочини. Радянські символи – це ще і пропаганда радянського способу мислення.
Чим більше буде комуністичних назв в Україні, тим довше будемо затягнуті у протистояння з РФ, яка фактично проголосила себе правонаступницею СРСР. Тому ліквідація радянської символіки – це очищення України від символіки держави, з якою ми знаходимося в стані війни.
Попередні випуски читайте тут – #Likbez_InfoWAR