Випуск №12. ЧОРНИЙ ТА БІЛИЙ ПІАР, “БРУДНІ” ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕХАНІЗМИ МАСОВОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ

Минулого року Володимир Зеленський зміг здобути перемогу завдяки нескінченній критиці п’ятого президента Петра Порошенка. Зокрема, голосів додала так звана «справа Свинарчуків», коли колишнього бізнес-партнера Порошенка В. Гладковського (Свинарчука) та його сина звинуватили у побудові корупційних схем на підприємствах «Укроборонпрому».
Тоді громадськість обурилась, й чекала арештів. Схоже, що дій від правоохоронців щодо Олега Гладковського та його сина Ігоря Гладковського (у 2014 році чоловіки змінили прізвище зі Свинарчуків на Гладковських), суспільство не дочекається. На ділі «зрада» виявилася здебільшого дискредитацією Порошенка.
10 лютого 2020 року в одному з ефірів Міністр оборони України Андрій Загороднюк заявив особисто, що в закупівлях МОУ немає корупційної складової. Чиновник досить плутано відповідав, посилаючись на те, що він посадова особа та має відповідати «юридично правильно». Тому назвав попередні звинувачення «ризикованими». «Я зараз дуже обережно буду… Я посадова особа, мені треба говорити юридично правильно. Є ризики. Я не хочу… Тобто, суд буде вирішувати чи там правоохоронні органи, чи була там корупція чи ні», – відповідає Загороднюк.
Також кияни пам’ятають 23 листопада 2018 року, коли на вулицях Києва з’явилися білборди з антирекламою лідера партії ВО “Батьківщина” Юлії Тимошенко. На білбордах зображена сама Ю.Тимошенко й лозунги “Підняла ціну на газ в 2008, підніму в 2019” і “2019 – останній шанс для бабусі”.
Усе це – приклади чорного піару. Чорний піар – це різновид політичних технологій, який полягає в поширенні інформації, яка зможе сформувати у людей негативне ставлення до політика, компанії або бренду. Чорний піар традиційно активізується під час виборів, щоб нанести удар по опонентах. Цей вид піару націлений на дискредитацію конкурента. Причому способи дискредитації можуть бути всілякими – як законними, так і незаконними, але саме дискредитація є основним показником “чорноти” піар-кампанії, незалежно від того, наскільки відповідає істині інформація, що використовується.
До чорного піару варто відносити надання свідомо помилкової інформації або поширення інтимних подробиць про приватне життя людини та її особистісні психосоматичні особливості, незалежно від того, наскільки достовірні ці відомості.
За подібного розуміння суті чорного піару неправда розглядається як основна база маніпуляції в політиці і прагматична основа чорного піару. Неправда – це і приховання правди, і підміна тези, і необ’єктивна аргументація, і напівправда, і непомірні зізнання в любові. Неправда в чорному піарі – особливий феномен: вона виряджається під правду, прикривається фактичністю, що повинна викликати безумовну довіру. Неправда розмиває суспільну свідомість і підриває довіру до влади. Ситуація модного нині голосування “проти всіх” – також результат недовіри нікому.
Назвемо деякі маніпулятивні прийоми, що узаконюють неправду:
• принцип “брудної облямівки” (заплямувати неугодного, пустити чутку, що ганьбить, звинуватити у фінансових порушеннях, у плагіаті тощо);
• принцип дестабілізації (перервати нормальний хід подій);
• принцип закріплення функції (навішування негативних ярликів, тиражування негативних номінацій і формулювань у ЗМІ);
• принцип “каруселі” («завертіти» людину, все суспільство в стрімку «карусель», викликати утому, приділяти увагу другорядному, відволікати від головного);
• принцип капості (знайти бруд, забруднити, і нехай потім відмиваються);
• принцип “понту” (нав’язувати іншим неправдивий образ себе);
• принцип “павукового поводження” (сплести павутину, розставити мережі, зачаїтися і чекати);
• принцип Аль Капоне (за допомогою доброго слова й погроз можна домогтися більшого, ніж за допомогою тільки одного доброго слова);
• принцип атакуючої патетики (енергійним пафосним натиском поміняти один знак на інший, протилежний, викликати апатію);
• принцип укинутого занепокоєння (нагадати людині про ситуації, що здатні викликати несвідомий страх).
Навмисно перекручена, неправдива інформація з метою зганьбити опонента – це і е чорний піар. Зазвичай його використовують тоді, коли не вистачає реальних аргументів. Чорний піар розраховано на групу людей, що не визначилися. І ефективність піару залежить від величини цієї групи.
У наведеній концепції чорний піар відносять до “брудних” технологій. Але, на думку експертів, інформація, що надається в піар-акції, повинна бути якісною, інакше не буде потрібного ефекту. Політологи запевняють, що грамотний чорний піар здатний відібрати в політика або політичної сили близько одного відсотка голосів виборців. При цьому варто пам’ятати, що партії для проходження в парламент потрібно подолати п’ятивідсотковий бар’єр.
Сама сутність передвиборчої агітації припускає підкреслення позитивних рис кандидата й затушовування негативних. Для виборців вона неминуче створює спотворений образ дійсності.
Сама природа виборчих технологій така, що далеко не завжди можливо відокремити “абсолютно чесні” методи від “трохи сумнівних”, а останні – від відверто нечесних. Зазвичай між “чистими” і “брудними” технологіями лежить сфера так званих “сірих” технологій, які одні люди схильні зараховувати до “брудних”, а інші – до “чистих”. Причому розмір і властивості “сірої” зони залежать від менталітету виборців конкретного регіону і країни загалом. Так, у Росії більшість виборців можуть простити політикові свідому неправду (робота в них, політиків, така). На Заході ж політик, один раз упійманий на неправді, може попрощатися з політичною кар’єрою назавжди. Загалом виборчі технології виявляються “чистими” або “брудними” саме тією мірою, у якій це допускає суспільство.
З чорним піаром ознайомилися, а поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.