Випуск №11. Телебачення як засіб маніпуляції масовою свідомістю

20 травня 2019 року Володимир Зеленський приймав присягу Президента України. Він виграв президентську гонку у свого опонента з очевидною перевагою – 73 %. Очевидно, ключовим елементом, який вплинув на значну кількість виборців є серіал, в якому Зеленський зіграв роль президента Голобородька. Ми не впевнені, що десь у світі бувало подібне.
Важливо, що люди ототожнюють актора і роль.
Так, дитина вірить, що перед нею справжній Дід Мороз, навіть якщо бачила, як тато вдягав бороду. Звичайно, що серед виборців Зеленського багато людей з розвиненим критичним мисленням, але на частину аудиторії серіал дуже вплинув. Загалом, всі погодяться, що кандидата Зеленського зробило телебачення.

Відтак, винайдене на початку XX ст. телебачення стало найважливішим засобом поширення інформації та одним із видів послуг. ЗМІ здійснюють вплив на суспільство та його розвиток. Особливістю масово-інформаційних процесів останнього часу є їхня «демасифікація» – можливість вибору для індивіда тієї інформації, яку він сам хоче отримати, а не яку йому нав’язують ззовні, хоча це й пов’язано з певними труднощами технічного й політичного плану. Крім того, далеко не кожна людина має талант відділяти правдиву інформацію від неправдивої, що їй пропонують, тому й існує такий ефект, коли, за виразом Г.Тарда, “під впливом преси в суспільстві створюється колективна свідомість, об’єднана атмосферичною оболонкою, коли певні якості індивідів взаємно позначаються одне на одному, а їх дії спрямовуються загальною течією ідей й пристрастей. Така духовна єдність індивідів породжується одночасністю їхніх переконань, що формуються пресою”.
З точки зору соціальної науки маніпулювання – це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їх інтересами.

При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби, інтереси та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює.
Виходячи з цього визначення, виділяють два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію.
Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе русло.
Широкі маси людей діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість.
Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що на протязі багатьох років у свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з’явиться така потреба. У будь-якому разі влада пов’язана з інформацією і спирається на неї. Виходячи з цього, якість цієї інформації та її доступність здійснює суттєвий вплив на характер системи володарювання.
Найбільш відомий та простий засіб владного впливу й контролю над інформаційними процесами – цензура. Держава за допомогою спеціально призначених й відповідальних перед нею чиновників регулює зміст друкованих та інших інформаційних матеріалів. Результатом такого контролю нерідко є настільки значне втручання у діяльність засобів масової інформації, що вона втрачає багато своїх функцій щодо відображення соціальної дійсності. З іншого боку, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. По суті ЗМІ знаходяться в замкненому колі: виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого – впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки групової дії людей.

Найвідомішими методами психологічного впливу на людину дослідники вважають:

1. Посилання на авторитет, дія якого ґрунтується на довірі громадян до певних авторитетних фігур, так званих лідерів громадської думки, якими зазвичай бувають відомі науковці, популярні співаки й актори, спортсмени, релігійні діячі тощо. Ця техніка також має іншу назву – використання «ікон» або «слонів».

2. Посилання на анонімний авторитет. Для цього наводяться посилання, цитати документів, оцінки експертів, результати соцопитувань. Широко використовуються лінгвістичні конструкції на зразок: «Більшість експертів зійшлися на думці…», «Джерело з найближчого оточення кандидата повідомило…» тощо. Як відзначає відомий російський дослідник маніпулятивних технологій В. Сороченко, посилання на неіснуючий авторитет додає інформації солідності та переконливості. При цьому джерело не ідентифіковане і відповідальності за помилкове повідомлення журналісти не несуть.

3. Навішування ярликів. Ярлик – це елемент антиобразу кандидата, негативна характеристика, яка зазвичай не є правдою, однак активно «навішується» штабами суперників за допомогою інформаційних технологій і з часом вкорінюється в масовій свідомості. Так, прикладом може бути, що партію шостого Президента називали «партією війни».

4. Технологія залякування. Згідно із дослідженнями Інституту соціальної психології в рекламі не повинно бути інформації, яка б несла страх. Також вона не повинна демонструвати переживання задоволення від чогось (це може викликати у людей залежність), порушувати логіку, просувати алогічні тексти, пропагувати неадекватну мотивацію до діяльності та успіху, створювати смисловий дисонанс між етнічно-культурними цінностями та пропагованими ідеями, порушувати ідентичність (національну, культурну, статеву).

5. Відволікання уваги, метод «копченого оселедця». Цей термін придумали політтехнологи, бо запах копченого оселедця збиває нюх собаки, а техніка застосовується для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але непотрібної інформації з допомогою іншої інформації, поданої в максимально сенсаційній формі.

6. «Нейролінгвістичне програмування» або НЛП, тобто управління людською свідомістю за допомогою лінгвістичних конструкцій, архетипів, візуальних зображень тощо. Засновниками НЛП вважаються американці Джон Гріндер і Річард Бендлер, які знайшли взаємозв’язок між жестами, мімікою людини і структурою її мови.

Отже, маніпуляція свідомістю найчастіше спрямовується на такі складові людського життя, як: слово, число, логічне мислення, міф тощо. Відомими методами психологічного впливу є: посилання на авторитет, навішування ярликів, технологія залякування тощо, які активно використовується на телебаченні – одному із видів засобів масової комунікації.

З феноменом маніпуляції ознайомилися, а вже у середу поговоримо про чорний піар та його вплив на споживачів інформації.
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

№10. Маніпулювання свідомістю людини як технологія у інформаційній війні

В середу ми розглядали інформаційно-психологічні операції, а вже у сьогоднішньому випуску розглянемо маніпулювання як одне із технологій в інформаційно-психологічній операції.
11 лютого 2017 року газета «Вести.Украина» замайоріла на першій шпальті яскравим заголовком «Ульянa Супрун – фaшисткa мeдицины номeр один». Нeгaтивний зaголовок мaє знaчний eфeкт серед споживачів інформації і в її використaнні є пeвнa мeтa – критичне використaння пeвних нeгaтивних слів чи посилів у зaголовкaх впливає нa психіку. Вaрто зазнaчити, що в пeвної кaтeгорії чутливих, нe критичних людeй цe можe спровокувaти тривогу. Редактори гaзeти використaнням нeгaтивних посилів спeціaльно сіють пaніку і тривогу серед аудиторії читачів. Відтак, маніпулюють свідомістю читачів.
Маніпулювання свідомістю людини – це складова інформаційних війн та частина технології влади, спрямованої на програмування думок і уявлень людей, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їх поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції.
Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Тільки якщо людина під впливом одержаних сигналів або відомостей перебудовує свої переконання, думки, настрої, цілі і починає діяти за новою програмою – маніпуляція відбулася. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса.
Одна з головних ознак того, що в якийсь момент здійснюється програма маніпуляції свідомістю, полягає у тому, що люди раптом перестають слухати розумні доводи – вони неначе бажають бути обдуреними. Так, глобальні інформаційні потоки, поширюючись у внутрішньому інформаційному просторі держави, впливають на мислення людей, їх певні переконання, як наслідок, є своєрідним закликом до вчинення масових дій, які можуть мати не лише конструктивний характер, а й деструктивний. Доволі часто в глобальному інформаційному просторі застосовуються засоби психологічного впливу, атаки на духовні цінності та культуру населення.
Зауважимо, власне мистецтво ведення інформаційної боротьби та вміння виокремити її основні об’єкти є прерогативами у досягненні переваг у протистоянні між державами, утриманні своєї стратегічної ініціативи та реалізації амбітних інтересів. Загальновідомо, що стійка ідейна переконаність населення, вплив на психологічний стан і поведінку людей здебільшого забезпечуються шляхом використання інформаційної інфраструктури та медійного простору, деструктивний вплив на які має руйнівні наслідки для формування національної свідомості.
Отже, саме завдяки впливу на морально-психологічний стан суспільства і досягається перемога в інформаційно-мережевих війнах. Інформаційно-психологічний вплив – це дія словом, інформацією, спрямованою на свідомість людини. Його часто називають інформаційно-пропагандистською, ідеологічною, психологічною дією.
Доступність інформації, можливість перевірки її істинності та вміння виявляти дезінформацію – єдиний ефективний спосіб боротьби зі спробами маніпулювати свідомістю людей. Жодна контрпропаганда не досягне бажаного результату, якщо її зміст сформульовано двозначно і нечітко. Основним інструментом ведення інформаційно-психологічних війн є інформаційно-психологічна зброя. Інформаційно-психологічна зброя використовується при проведенні інформаційно-психологічних операцій і заходів, які мають за мету:
• викривлення одержуваної керівництвом конкурента (протидіючої сторони) інформації та нав’язування йому неправдивої і беззмістовної інформації, що позбавляє його можливості правильно сприймати події і приймати вірні рішення;
•психологічну обробку соціальних груп (населення в цілому);
• ідеологічні диверсії та дезінформацію;
•підтримання сприятливої громадської думки;
•організацію масових демонстрацій під помилковими гаслами;
•пропаганду і поширення неправдивих чуток.
Інформаційно-психологічна зброя може спрямовуватися на придушення, знищення, дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, дезадаптацію об’єкта впливу; вона може порушувати психічне здоров’я, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних (чи антисоціальних) дій, спричиняти тимчасові або незворотні зміни в свідомості особистості, а то й повне її самознищення.
Як вже зазначалося вище, перевага в таких війнах надається нелетальним засобам війни, здатним шляхом використання новітніх досягнень психології та механізмів управління їх мотиваціями чинити вплив на великі групи людей, при цьому не завдаючи шкоди життю населення та не руйнуючи об’єкти інфраструктури.
Отже, здійснюється скореговане, тактично прораховане маніпулювання інформаційними потоками в інформаційному просторі, що призводить до руйнування традиційних цінностей у суспільстві. Досить вдалим є формулювання кінцевої мети інформаційно-психологічної війни, наведе американським дослідником Джоном Стейном у книзі “Інформаційна війна”: “Метою такої війни є розум, особливо розум тих, хто приймає ключові рішення з приводу війни і миру, а з військової точки зору розум тих, хто приймає ключові рішення стосовно того, коли і як використовувати наявні сили і можливості стратегічних структур”.
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

Випуск №9: Інформаційно-психологічні операції

12 липня 2014 року в ефірі “Первого канала” РФ вийшов сюжет, в якому Галина Пишняк, уродженка Західної України, мати і дружина “ополченця” розповіла жахливу історію зі Слов’янська: “Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького в трусиках, в футболці, як Ісуса на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. Маму тримали. І мама дивилася, як дитина спливає кров’ю. Крики. І ще взяли надрізи зробили, щоб дитина мучилася….. А потім, після того як півтори години дитина мучилася і померла, взяли маму, прив’язали до танка без свідомості і по площі три кола провели. А коло площі – кілометр. ….У нас розповідали бабусі старі, фашисти так не робили. Це група СС “Галичина”. Вони над місцевими знущалися. Жінок ґвалтували і дітей убивали. Відродилися назад…. Росіян немає. Росіяни не воюють. Це звичайні роботяги: шахтарі-трударі повстали, бо вже все…. Ми всі однієї крові. Не треба ділити нас.”.
Цей сюжет став хрестоматійним прикладом інформаційно-психологічної операції РФ в інформаційній війні проти України. Так, через ЗМІ ми дізналися ще багато цікавих історій, які є частинами ІПсО: візитка Яроша; клаптик землі і два раба для військових, які воюють на Донбасі; про побудову концентраційного табору для військовополонених-ополченців в Маріуполі; про те, що хлопців призовного віку знімають з потяга та відправлять служити в Національну гвардію України. Цей список можна продовжувати дуже довго. Так, за допомогою таких «вливань» впливають як на громадян РФ, так і на жителів окупованих територій, які дивляться російські телеканали. Проте існує ще величезна кількість ІПсО, про які ми навіть не здогадуємося. Тому зараз детальніше розглянемо що таке інформаційно-психологічна операція.
У широкому сенсі під інформаційно-психологічною операцією розуміють сплановане використання засобів, форм і методів поширення інформації задля впливу на свідомість і поведінку людини.
Інформаційна війна, власне, складається з комплексу інформаційно-психологічних операцій. Одні сплановані агресором, який за допомогою дезінформації, зміщення чи заміщення акцентів у актуальних дискусіях, залякування, шокування намагається досягти своєї переваги в тих чи інших політичних, фінансово-економічних, соціальних питаннях. Інші ж розробляються для захисту та відповіді на деструктивний вплив.
У вужчому значенні інформаційно-психологічні операції розглядаються як інструмент, «зброя», технологія, що лише супроводжує бойові дії, гарячі фази збройних конфліктів або передує їм. У цьому сенсі вони застосовуються переважно для деморалізації і дезорієнтації противника чи, навпаки, зміцнення морального духу населення. Таким чином, інформаційно-психологічні операції – обов’язкова складова війни.
Однак пам’ятаймо, що вони цілком можуть розроблятися й проводитися і в мирний час. Такі операції складаються з політичних, військових та ідеологічних заходів, мета яких – зміна поведінкових і емоційних установок певних груп людей та окремих осіб з тих чи тих питань у бажаному напрямку. Інформаційні операції використовуються як один із напрямів політики національної безпеки провідних країн світу. У межах інформаційно-психологічної операції може бути проведено кілька акцій інформаційного впливу.
Отже, інформаційно-психологічна операція – це розробка і реалізація за продуманим планом інформаційно-психологічних впливів на життєві установки та поведінку людей для досягнення заздалегідь визначених цілей, зазвичай – прийняття якихось управлінських рішень.
Основне завдання ІПсО полягає в маніпулюванні масовою свідомістю з такими цілями, як, наприклад: внесення в суспільну свідомість і свідомість окремих людей визначених ідей і поглядів; дезорієнтація людей та їхня дезінформація; ослаблення усталених переконань людей, основ суспільства; залякування мас.
Ведучи мову про завдання інформаційних операцій слід зазначити: їхня реалізація не завжди може приводити до прогнозованих наслідків. Така природа віртуальних впливів. Тобто нереально врахувати всі соціальні, політичні, релігійні, історичні, економічні, психологічні, ментальні, культурні чинники, а також особливості сприймання інформації різними за національною належністю, віком, соціальним становищем та іншими характеристиками аудиторіями. Таким чином, неможливо точно передбачити ефект впливу, оскільки він залежить від безлічі не лише об’єктивних, а й суб’єктивних факторів, а також швидко змінюваної політичної кон’юнктури. Також потрібно враховувати і такий фактор, як наявність «імунітету» до певних інформаційних впливів у певному соціальному середовищі.
Дуже часто інформаційні впливи використовують механізми “вірусного маркетингу”, наприклад, у вигляді чуток, коли сенсаційно подана дезінформація поширюється з величезною швидкістю. Саме «імунна система» протидіє подібним інформаційним операціям. Дуже часто з імунною системою суспільства ототожнюють державу, яка покликана безпеку всього суспільства. Таким чином, ефект від виконання запланованих завдань у межах інформаційних операцій часто буває негативним, непередбачуваним, непомітним до певного часу, таким, що потребує оперативного коригування.
Канали впливу, використовувані від найдавніших часів і дотепер для реалізації інформаційних операцій дуже різноманітні: від оприлюднення і поширення листівок, плакатів до трансляції на багатомільйонну аудиторію промов політиків і лідерів думок, коментарів експертів, новин через програми телерадіомовлення та інтернет-ресурси, соціальні мережі. До основних видів інформаційно-психологічних операцій відносять наступальні та оборонні. Хоча на практиці більшість ІПсО є змішаними.
За метою і спрямованістю розрізняють також інформаційно-психологічні операції, які націлені:
• на прийняття потрібних агресорові управлінських рішень;
• на компромат;
• на пошкодження, виведення з ладу;
• на дестабілізацію політичної чи економічної ситуації.

Сьогодні найпопулярнішими методами, які застосовуються в межах інформаційно-психологічних операцій, є дезінформація, психологічний тиск, розповсюдження чуток, диверсифікація громадської думки.
З інформаційно-психологічними операціями ознайомилися, а вже у п’ятницю поговоримо про маніпуляцію та її вплив на свідомість мас.
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

Випуск №8. Взаємозв’язок інформаційної зброї з іншими видами комунікативного впливу

Інформаційна війна – це явище, яке розвивається та трансформується під впливом інформаційних технологій. Так, відбувся істотний перехід від роботи з мирним населенням, що було характерним для інформаційних технологій в минулому, до роботи з військовослужбовцями, коли інформація сама по собі стала небезпечною зброєю. Мирні технології були спрямовані на воєнні цілі, хоча зазвичай все відбувалось навпаки: те, що розроблялось для військових, застосовувалось в мирних цілях.
Сучасні підходи до інформаційних війн базуються на двох можливостях: одна визнає первинність об’єкту реального світу, а інша – робить первинною інформацію та визнає об’єкт вторинним. Перший підхід можна назвати стандартною інформаційною війною, а другий – стратегічною інформаційною війною.
Ці підходи є близькими до розмежування використання інформації у військовій справі та істинно інформаційній війні. У першому випадку інформація є вторинною, в другому – первинною. В першому випадку одна країна обробляє інформацію швидше, тим самим може ввести в оману прилади противника. За рахунок цього певного інформаційного домінування, досягнутого в конкретній точці простору та часу, досягається виграні у військовій сфері. В другому випадку завдання вирішує виключно інформація, і військова сфера вже не застосовується.
Спробуємо з’ясувати, що нового несе інформаційна зброя і на які вже існуючі параметри впливу вона спирається. Треба підкреслити, що мова йдеться про дійсно інформаційну зброю, а не про контекст її використання у війні інформаційного століття.
Існують ще дві динамічні константи, які підлягають певній варіативності: “безпечний – небезпечний” та “свій – чужий”. Зміна у воєнному інструментарії порушує співвідношення безпечних і небезпечних об’єктів. Так, завдяки виникненню авіації стають доступними внутрішні цілі (міста, індустріальні об’єкти), знімається значимість константи відстані”.
Розмежування “свій – чужий” завжди мало значення для воєнного мистецтва. Так, в минулому для військових істотне значення мала форма одягу, що відрізнялася одна від одної. Сьогодні розпізнавання “свій – чужий” існує для літака. Інформаційна зброя долає цю константу, і, взагалі, занижує значимість усіх вищенаведених постійних величин. Тому виникає питання – що саме буде константою для війни майбутнього? Адже попередні константи були певними межами, які створювало середовище.
Обмежувачі з реальної ситуації присутні й в міркуваннях аналітиків. Воєнні практики дуже сильно прив’язані до конкретики об’єкту, який вони аналізують.
Наприклад, інформаційна складова російсько-української війни показала невідповідність комунікативних потоків: українські спеціалісти були зорієнтовані на Інтернет-простір, а населення – на телебачення. Це дуже чіткий та двозначний висновок. Теоретики інформаційної війни можуть виходити на обмежувачі більш загального плану, розробляючи фундаментальні якості інформаційної зброї.
Обмеження чисто фізичного порядку, пов’язані з об’ємом та можливостями пам’яті, має також усна та письмова комунікація. Усне повідомлення має бути невеликим за обсягом, щоб мати можливість оброблятись та зберігатись у пам’яті, хоча письмове повідомлення вже так не обмежується.
Сформулюємо чотири “аксіоми” інформаційної війни, на яких сьогодні базується її застосування:
– інформаційна війна ведеться як до, так і після звичайної війни, в ряді випадків може її замінювати;
– початковий період звичайної війни характеризується максимальною інтенсивністю війни інформаційної, оскільки вона спрямована на руйнування інформаційних об’єктів, тобто виконує ніби традиційні функції;
– інформаційна війна завжди виявляється об’єктом впливу з запізненням, яке дає змогу тому, хто її почав, отримати всі переваги “першого удару”, через її принципово асиметричний характер інформаційної зброї;
– інформаційна війна в аспекті психологічних операцій будується шляхом надання емоційному аргументу, як такому, що несе більшу впливову силу, раціонального характеру, оскільки всі ми вважаємо себе раціональними істотами.
Інформаційна зброя може руйнувати один з основних результатів нашої цивілізації – синхронізацію будь-якого суспільства. Мова йде не стільки про синхронність в аспекті використання часу, а про породження єдиних інтерпретацій подій, що відбуваються. Усі позитиви, які дає інформація військовому командиру сьогодні, багато в чому пов’язані з досягненням синхронності. Час бою і час прийняття рішень починають майже співпадати, віддання наказу та його отримання відбуваються одночасно, можуть бачити одну і ту саму інформацію тощо. Відповідно, асинхронізація цих самих процесів у противника може привести до зупинки його бойових дій.
Комунікація направлена на синхронізацію як суспільства в цілому, так і його окремих сегментів (в тому числі воєнних). Тому і інформаційна зброя спрямована на десинхронізацію, наприклад, процесів управління. Сьогодні країни СНД істотним чином стали асинхронними, оскільки суспільство не має єдиної точки зори ні на події минулого, ні на події теперішнього. Звідси і відсутність національної ідеї, яка могла б служити таким же синхронізатором в майбутньому. Природно, що більш оптимальним варіантом для будь-якої системи є синхронна поведінка її складових. Найбільшого значення це набуває для армії та інших воєнізованих сегментів суспільства.
Школа синхронізує точку зору на світ і породжує людей з близькими інтерпретаціями його влаштування. В цій ролі виступає і релігія, але у всіх цих випадках саме комунікація є засобом створення такої синхронізації.
Уже у середу поговоримо про інформаційно-психологічні операції і їх вплив на суспільну свідомість.
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

Випуск №7: Методи застосування інформаційної зброї (3 частина)

Випуск №7: Методи застосування інформаційної зброї (3 частина)

Маємо останній випуск на тему методів застосування інформаційної зброї в публічному просторі.
Відзначимо, що наступні методи нічим не поступаються тим, які були подані у попередніх двох випусках.
Метод “хибної ідентифікації”. Його метою є ототожнення споживача інформації з запропонованим йому “героєм”. Він спирається на вчення З. Фрейда про неврози та полягає у підміні власного “Я” чужим, який в даному випадку сприймається через канал ЗМІ. Взагалі ідентифікація – процес широко досліджений в загальній та соціальній психології.

Метод використання хронологічної інформації. В суспільній свідомості і минуле, і теперішнє мають свої функції, оскільки людина в житті спирається не тільки на те, що має в теперішньому, але й на минуле, закладене в підсвідомості. Історичне минуле є основою народу як єдиної спільноти. Використання хронологічної інформації в інформаційній війні має ряд специфічних прийомів:

– підміна проблем сучасності історичним минулим. Причому з минулого вибирається те, що є вигідним.

Цей прийом активно застосовується офіційною владою путінської Росії – культом «вєлікой побєди» забивають інформаційний простір, відволікаючи увагу населення від щоденних проблем з цінами, комуналкою тощо. Опонентів Путіна постійно намагаються ототожнити з опонентами Радянського Союзу під час Другої світової війни (наприклад, так в РФ чинять щодо України);

– проектування сучасних проблем у минуле, коли, виходячи з інтересів сьогодення, вишукуються історичні аргументи, які підтверджують точку зору, що пропонується. Цей прийом є дуже ефективним, якщо необхідно посіяти ворожнечу між народами.

Приклад – це сучасна політика Кремля щодо України, ряду країн Європи, США, а також щодо НАТО;

– прийом зміни “героїв” минулого полягає в інформаційній моральній ліквідації всіх героїв та видатних людей минулого, які були гордістю народу, та заміна їх справжніми зрадниками та нікчемами. При цьому частина героїв оголошувалася негідниками та вбивцями.

Прикладом може бути вояки Української повстанської армії, яких спочатку намагалися знищити фізично, а потім в очах українців радянська влада намагалася виставити їх як зрадників та вбивць.

Ефективність цих прийомів аргументується тим, що менталітет народу формується на базі історичної пам’яті. Її знищення означає створення маси людей без минулого, які мають інтереси лише в задоволені своїх потреб.

В інформаційній війні важливо використовувати механізми безпосереднього впливу на процеси мислення. Абстрактне мислення здійснюється через символи, з допомогою яких людина опосередковано аналізує зовнішній світ. Так, постає новий метод – підміни символів. Зміст методу полягає не в заміні самих символів, а в зміні внутрішнього змісту понять. Будь-які намагання знищити символи, заздалегідь приречені на невдачу, тому що подолати символи можна лише символічно. Оскільки людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, то фізична реальність немов віддаляється по мірі зростання символічної реальності людини.

Метод створення “політичних міфів”. Один з найбільш дієвих методів впливу інформаційної зброї полягає в розчленуванні явища, відокремленні істинних, але одиничних фактів, та ототожненні їх з самим явищем, тобто створенні на основі істинних фактів неправдивої інформаційної структури. Складні утворення такого типу носять назву «політичні міфи». Прикладом може бути міф «про рятівника-месію». Кандидат, навколо якого створюється цей міф, сприймається людина як нове обличчя у владі, що, за умови приходу її до влади, зможе вивести країну з кризи або складного становища та не буде мати корупційної складової у своїй діяльності. Цей міф ґрунтується на архетипі «героя».
Як приклад в передвиборчій ситуації в України можна навести обігрування постаті Володимира Зеленського як кандидата в президенти.

З методами ознайомилися, а вже у понеділок обговоримо як пов’язані інформаційна зброя та інші види комунікативного впливу.
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

№6. Методи застосування інформаційної зброї (2 частина)

В попередньому випуску ми почали обговорювати методи застосування інформаційної зброї в інформвійні. Зараз маємо наступну порцію. І це ще не кінець. Так-так, методів в арсеналі професіоналів є настільки багато, що вмістити всіх в один матеріал не виходить.
Так, як існують ще інші методи та прийоми впливу, але всі вони в тому чи іншому вигляді базуються на зазначених трьох основних методах, які реалізуються з допомогою ЗМІ (про три основні розповідали в попередньому випуску).
Розглянемо докладніше існуючі на сьогодні методи впливу інформації на свідомість людини.
– Метод великої брехні – один з трьох ефективних методів путінської та гітлерівської пропаганди. Гітлер свого часу писав за цей метод: “Здатність мас до сприйняття досить обмежена, їх розуміння – незначне, а от забудькуватість надмірно велика… Тільки того, хто тисячі разів буде повторювати поняття, маси запам’ятають. Якщо обманювати, то обманювати нахабно: у велику брехню більш охоче вірять, ніж у малу…у випадку будь-якої невдачі необхідно відразу ж шукати ворогів. Якщо їх нема, треба вигадати. Більша брехня дає виграш у часі, а потім про неї ніхто не згадає».

– Метод використання обмеженості сприйняття людей, який також з успіхом застосовувався Гітлером. Він виходить з того, що здатність людей до переробки великого обсягу даних обмежена, тобто надлишкову інформацію вони сприймають як шум. Тому справді важливу роль відіграють прості формулювання, повторення, закріплення певного набору положень.

– Метод залучення “стадного” почуття людини. Цей метод гітлерівської пропаганди заснований на прямій реалізації закону автосинхронізації – “стадне” почуття приналежності людини до певної суспільної групи, закладене у підсвідомості, стимулює моду, синхронізацію дій, підкорення лідерам. На основі цього методу можна з успіхом пропагувати будь-які теорії: релігійні, соціальні, расову. Важливо підкреслити, що ефективність вище наведених трьох методів, є особливо високою в нестаціонарних умовах, за умови наявності подій, що швидко змінюються. Зрештою, в будь-яких випадках впливу на свідомість людей є присутній чинник сумніву та бажання перевірити. Тому всі ці методи і дають ефект тільки на обмежений час.

– Метод напівправди є дуже ефективним при інформаційному впливі в статичних умовах, оскільки в цьому випадку відправлення заздалегідь невірної інформації є невигідним. Відповідно до цього методу, негативні сторони явища ототожнюються з самим явищем. Так, наприклад, телерепортажі про події, які треба представити в негативному світлі, несуть в собі елемент документальності, але увага зосереджується на кадрах, які вихоплюють з натовпу обличчя недолугих, безглузді лозунги, хоча б вони і були в мінімальній кількості. При професійному монтажі кадрів для багатомільйонної аудиторії можна створити враження про подію, яке по суті протилежне реальності. Для будь-якого впливу в існуючих умовах необхідною є присутність правди та її певне дозування. На цьому тлі можуть надходити і необхідні порції невірних даних.

– Метод “інформаційної лавини” є основним методом впливу ЗМІ. Він полягає в одночасному поширенні суджень, які суперечать одне одному та взаємовиключають одне одного. Ці судження ускладнюють адекватну орієнтацію та породжують апатію, соціальну дезорієнтацію, провокують неспроможність критикувати. Найбільше враження здійснює не аргументований аналіз, а впевнене ствердження, хай і без доведення.

– Метод “відмивання інформації” показав себе достаньо дієвим по застосуванню до суспільства натовпу та експертів. Суть його полягає в тому, що для приховування самого джерела інформації, вона таємно підкидається певному експерту з певного питання чи ЗМІ, а потім, посилаючись вже на нього, як на джерело, максимально тиражується. При чому посилання на “абсолютні авторитети” діють магічно на суспільство.

– Метод “відділення фактів від думок” належить до великого арсеналу методів пропагандистського маніпулювання свідомістю. Він здійснюється, як правило, шаблонно: спочатку – потік фактів, некоментованої інформації, потім – аналітичний огляд найбільш істотних, з точки зору комунікатора, актуальних проблем. Сам по собі такий структурний підхід до організації матеріалу є досить виправданим. Але важливо, зустрічаючись з ним на практиці, мати на увазі маніпулятивні можливості, бо саме застосування даного методу реалізує прагнення до створення в аудиторії ілюзії максимальної об’єктивності журналістської інформації. Потік фактів-повідомлень повинен створити у реципієнта уявлення про “моделювання цінності одного об’єкту або інформації – поширити (перенесе те, що знаходиться в центрі актуальних пропагандистських ЗМІ, організовану пропагандистську акцію освітити «променями слави»). Так, американські ЗМІ з подачі Білого дому висвітлювали приязне ставлення президента Дж. Кеннеді до його досить ординарного наступника Л. Джонсона. В спеціально створених політико-рекламних фільмах підкреслювалась їх духовна близькість, співпадіння позицій з різних питань. В дійсності ж, як стверджують дослідники, все було якраз навпаки: взаємна неприязнь, недовіра, розходження позицій.

– Метод “випереджуючої (чи неперевіреної) версії” полягає в прагненні повідомити масовій аудиторії про факт, подію, її трактування обов’язково, в першу чергу, не особливо турбуючись при цьому про правдивість повідомлення, його відповідність реальності. Цей метод спирається на вивчені психологією механізми засвоєння інформації, які в значній мірі залежать від первинного сприйняття. Будь-які поправки, змінена трактовка чи навіть категоричне спростування, які слідують за хибним повідомленням, по-перше, доходять лише до частини масової аудиторії, а по-друге, досить важко змінити думку, яка вже виникла в споживача інформації.

– Метод “семантичної підміни стереотипів” схожий з методом створення політичних міфів, хоча розрахований на виконання самостійних функцій. Такий метод базується на припущенні, що знання масової аудиторії про зміст основних ідеологічних, політичних та інших понять є неповним, недостатнім чи недостовірним, що вона неповністю розуміє справжню їх сутність та значення. Тобто справжній зміст тут часто ставиться з ніг на голову. Тому, скажімо, якщо припустити ситуацію, що інформаційний потік направиться одночасно до аудиторій різної соціокультурної, політичної орієнтації, то виникнуть неминучі різночитання одних і тих самих понять, часом діаметрально протилежні.

Цікаво? Це ще не всі методи. Наступний випуск також буде присвячений методам. Дочекайтеся – вже у цю п’ятницю буде продовження!
А поки попередні випуски читайте за #Likbez_InfoWAR.

Випуск №3 проекту “Likbez: інформація як зброя”: Інформація як зброя в інформаційній війні

Соратник Гітлера А.Шпеєр на Нюрнберзькому процесі заявив, що за допомогою таких технічних засобів, як радіо і гучномовці, у вісімдесяти мільйонів людей було відібрано самостійне мислення. Пройшло 75 років і майже нічого не змінилося, за винятком того, що зараз головну скрипку в інформаційній війні грають не радіо і гучномовці, а телебачення та мережа «Інтернет». Тому можна сказати, що інформаційна зброя — це використання інформаційних технологій та інформації для руйнівного впливу на інформаційні системи і менталітет противника через усі доступні нам ресурси — телебачення та інтернет.
Так, у порівнянні зі звичайною, інформаційна зброя має цілу низку нових особливостей. Наприклад, інформаційна зброя має яскраво виражений наступальний характер, оскільки ефект інформаційного удару закладений в її превентивності. Наступальний характер інформаційної зброї багато в чому визначає обличчя інформаційної війни та дозволяє відразу визначити інформаційного агресора.
Вельми інноваційним чинником є та обставина, що довгострокова ефективність інформаційної зброї багато в чому пропорційно обернена до її агресивності: чим м’якіші та «гуманітарніші» методи інформаційного впливу, тим більш вони підступні та руйнівні в історичній перспективі. Комп’ютерні віруси діють безпосередньо й агресивно, але їх можна досить швидко та ефективно знешкодити. Вплив на емоції, почуття і думки людей підступно і непомітно руйнує соціум зсередини, і ці руйнування часто непоправні. Тому важливим фактором застосування інформаційної зброї є принцип її таємного, непомітного використання.
Нарешті серйозною перевагою інформаційної зброї багато експертів вважають її відносну дешевизну в порівнянні з іншими видами озброєнь, оскільки в неї не треба вкладати енергію для знищення противника. Передбачається, що противник має всі необхідні засоби для власного знищення, тому ефективність застосування інформаційної зброї полягає в тому, щоб «допомогти» противнику спрямувати наявні у нього засоби проти самого себе — створити ефект саморуйнування.
Наступний випуск присвятимо класифікації інформаційної зброї та на прикладах пояснимо як вона діє на реципієнта.
#Likbez_InfoWAR

Рух до членства в НАТО: інтеграція чи імітація?

Публікуємо аналітичну статтю про рух України до членства в НАТО. Статтю ексклюзивно підготували експерти Української стратегічної ініціативи (УСІ) спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm. Дослідники оцінили як виконувалася Річна національна програма під егідою комісії Україна-НАТО на 2019 рік.
https://www.facebook.com/ukrstratigic/posts/2999618643407166?__tn__=K-R

26 травня Президент В. Зеленський підписав указ про Річну національну програму під егідою комісії Україна-НАТО на 2020 рік. В зв’язку з цим доречно дати оцінку реалізації РНП за 2019 рік, проаналізувати, наскільки успішно реалізовувалася ця програма і наскільки ми наблизилися до членства в Північноатлантичному Альянсі.

Розділ І: ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ
“Біла книга”
Тут особливого прориву непомітно. Що говорити, якщо досі не оприлюднено «Білу книгу» Міністерства оборони України за 2019 рік (примітка редакції — Біла книга України — щорічне видання Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України. Видається з 2005 року українською та англійською мовами). Не помітно підвищення ефективності антикорупційних органів та незалежних контролюючих інституцій з метою зменшення корупційних ризиків у діяльності сил оборони. Взагалі, не зрозуміло як буде МОУ проводити реформи у відповідному напрямку: проектний офіс реформ МО ліквідовано, та й він і так майже не діяв за часів Зеленського. Поки кволими виглядають рухи в напрямку зменшення корупційних ризиків у сфері публічних закупівель шляхом подальшого забезпечення їх прозорості і конкурентності – владний законопроект про державні оборонні закупівлі досі не прийнято в цілому (при цьому, він має низку критичних зауважень з боку західних партнерів України).

Боротьба з корупцією
За минулий рік Конституційним судом України було визнано неконституційними статті в ККУ щодо відповідальності за незаконне збагачення, що, в свою чергу, викликало негативну реакцію у західних партнерів України. Але Верховна Рада IX скликання прийняла закон про незаконне збагачення в новій редакції.

Виборче законодавство
Минулого року було нарешті ухвалено новий Виборчий кодекс, який в цілому відповідає очікуванням євроатлантичної спільноти. Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Венеціанська комісія досить схвально оцінили цей кодекс, звичайно, є певні побажання від західних партнерів, і поки що українська сторона веде постійний діалог з цього питання. Тим не менше викликають тривогу можливі зміни у виборчому законодавстві «під вибори в ОРДЛО», які просуває Голова Офісу Президента Андрій Єрмак.

Щодо системи державного управління, то тут Президентом окреслено напрямок на покращення електронного урядування («держава в смартфоні»), створення електронних реєстрів. Цьому може посприяти створене новою владою профільне міністерство. Також ефективно впроваджується курс «100 чемпіонів» для управлінців, за сприяння НАТО проводяться тренінги для різних професійних категорій населення.

Щодо децентралізації
В цьому напрямку є помітний регрес. Можна говорити про невиконання на даному етапі задач, окреслених РНП-2019. Наприклад, в задачі створення належних матеріальних, фінансових та організаційних умов для здійснення органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень ми бачимо навіть не просідання, а відступ від деяких завоювань реформи децентралізації. Місцеві громади скаржаться на «викачку» фінансів на потреби державного бюджету. Процес створення територіальних громад пригальмовано, хоча, наприклад, попередній уряд О.Гончарука намагався формувати пропозиції для реалізації поставлених цим пунктом цілей. Також викликає занепокоєння ідея команди президента закріпити децентралізацію в Конституції, хоча РНП-2019 цього не вимагала.

Свобода слова
Тут так само немає ніякого прогресу. На даному етапі щось виконується в напрямку налагодження мережі суспільного мовлення. Щодо інших пріоритетів – то лише негативні тенденції, особливо враховуючи перевірки каналів «Прямий», «Еспресо», опозиційно налаштованих до влади. Ця ціль РНП-2019 не виконана.

Судова система
Поки що владою зроблено багато, щоб ця ціль не була виконана. Адже реформа Верховного суду (її ще називають «портновською») суперечить принципам, прийнятним для євроатлантичної спільноти. Хоча є і позитивні моменти – наприклад, запрацював вищий антикорупційний суд.

Прокуратура
Західні партнери пов’язували реалізацію цієї задачі з попереднім складом прокуратури. Дійсно, були просування в плані реформування органів прокуратури, зокрема, прокуратура була позбавлена функції ведення слідства. Зі зміною команди в Офісі Генпрокурора реформування поставлено на паузу.

Стратегічна мета
Якщо загалом говорити про СТРАТЕГІЧНУ МЕТУ 1.4. Створення сучасної ринкової економіки, то її реалізація є, напевне, найгіршою серед усіх цілей, поставлених РНП-2019. І справа не лише в корегуванні економічної політики держави, спричиненої епідемією COVID-19.

Особливо треба зупинитися на СТРАТЕГІЧНІЙ МЕТІ 1.6. Забезпечення фундаментальних національних інтересів України.

Отже, ЦІЛЬ 1.6.1. Набуття членства в НАТО. В РНП-2019 щодо цього сказано наступне:

До кінця 2020 року планується:

забезпечення підготовки України до набуття членства в НАТО.
Перманентно відбувається.

отримання запрошення стосовно участі України у Плані дій щодо членства в НАТО;
Не виконано.

продовження політичного діалогу та розширення практичного співробітництва України з НАТО у сферах безпеки і оборони;
Періодично відбувається.

використання в повному обсязі механізмів співпраці між Україною та НАТО, передбачених Комплексним пакетом допомоги НАТО для України, Трастовими фондами НАТО, Платформою Україна – НАТО з вивчення досвіду протидії гібридній війні в Україні, іншими програмами допомоги та взаємодії.
Загалом відбувається.

Пріоритетні завдання:
реалізація Закону України “Про національну безпеку України”;
Не виконано. Реформу СБУ не проведено. Не проголосовано за законопроект про розвідку, не виносився на голосування проект закону щодо парламентського нагляду за спецслужбами.

взаємодія з НАТО у процесі реформування сектору безпеки і оборони України відповідно до стандартів та рекомендацій НАТО, підвищення обороноздатності держави в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України;
Періодично відбувається. Хоча влада не дослухається до рекомендації НАТО, наприклад, поданий законопроект від влади стосовно реформи СБУ розкритикований західними партнерами і не містить ряду норм, на яких наголошували в Представництві НАТО в Україні.

підвищення ефективності діяльності української частини Платформи Україна – НАТО з вивчення досвіду протидії гібридній війні в Україні;
Періодично відбувається.

вивчення досвіду держав – членів НАТО з питань протидії гібридній війні;
Періодично відбувається.

підвищення рівня професійної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з питань євроатлантичної інтеграції.
Оцінити рівень компетентності досить складно, бо з одного боку, діалог громадянського суспільства з органами влади явно бажає очікувати більшого, отже, громадянам важко судити про рівень компетентності чиновників у сфері євроатлантичної інтеграції, з іншого боку – ротація кадрів не дозволяє говорити, що прийшли люди з достатнім рівнем компетентності.

Ще один цікавий пункт: ЦІЛЬ 1.6.2. Набуття повноправного членства в Європейському Союзі. До кінця 2020 року планується:

забезпечення дальшої імплементації Угоди про асоціацію;
продовження співробітництва між Україною та ЄС у рамках ініціативи Європейського Союзу “Східне партнерство”.
Пріоритетне завдання – підвищення рівня професійної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з питань європейської інтеграції.

Як і у випадку діалогу з НАТО – заходи відбуваються, але до логічного завершення ще дуже далеко. Так само важко судити про професійну компетентність чиновників – проколів українська сторона допускає багато на всіх рівнях.

Скажемо окремо й про ЦІЛЬ 1.6.3. Припинення збройної агресії Російської Федерації проти України політико-дипломатичними засобами та відновлення територіальної цілісності України. Тут в цілому сторони дотримуються тієї політики, що була до літа 2019 року, хоча окремі члени НАТО та й сам Київ іноді висловлюють позиції щодо недоречних поступок державі-агресору.

Розділ II: ОБОРОННІ ТА ВІЙСЬКОВІ ПИТАННЯ
Робота в напрямку оборони і безпеки ведеться з різними успіхами всіма профільними міністерства і службами, але негативним є той факт, що на законодавчому рівні нічого практично не було прийнято, за винятком «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов’язку та проходження військової служби (№0906).

Також Генштаб і Міноборони потроху починають переходити на натівські стандарти управління (J-структуру). Було розділено посади головнокомандувача ЗСУ та начальника Генерального штабу, як того вимагається в НАТО.

В усьому іншому все досить сумно. Ми вже писали вище, що закон про національну безпеку досі не виконано. Не прийнято закон про парламентський нагляд за спеціальними службами, закони, які стосуються реформи СБУ, винесені на розгляд парламенту, не прийнято, навіть ті, які виносилися в сесійну залу парламенту мають купу зауважень збоку західних партнерів України, Представництва НАТО, КМЄС, посольств держав-членів Альянсу.

Так само не прийнято закон про розвідку, не прийнято закон про державні оборонні закупівлі. На розгляд комітетів не винесено жодного проекту закону, який реформує питання державної таємниці.

Натомість влада пропонує куп суперечливих проектів, які суперечать нормам і стандартам безпекового та оборонного секторів країн Альянсу. Наприклад, було запропоновано проект закону № 3105, який нав’язував Національній гвардії не властиві їй функції, дублював повноваження національної поліції і суперечив стандартам НАТО. Щоправда, цей проект парламент не підтримав.

Розділ III: РЕСУРСНІ ПИТАННЯ
Економічні негаразди внесли корективи у виконання цього пункту. Планування та управління ресурсами поки далеке від євроатлантичних стандартів. З державним оборонним замовленням є суттєві проблеми (воно не сформовано, є заборгованості з виплатами з боку держави за попередні замовлення).

Розділ IV: ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ
Питання захисту інформації та кібербезпеки постійно обговорюється на різних рівнях у профільних інституціях, процес є перманентним, але про його доведення до логічного кінця говорити поки зарано.

Розділ V: ПРАВОВІ ПИТАННЯ
Порівняно з першою половиною 2019 року цей напрямок також трохи пригальмував. Якщо говорити про одну з цілей – вироблення ефективних правових механізмів забезпечення галузевого співробітництва між Україною та Північноатлантичним альянсом, то влада не була надто продуктивною в цій сфері. Окрім законодавчих ініціатив, про які вже йшла мова в даному тексті, можна назвати хіба що лише Постанову Кабміну «Про внесення зміни у додаток до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для сплати внесків України до бюджетів ООН, органів і спеціалізованих установ системи ООН, інших міжнародних організацій та конвенційних органів», УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №784/2019 «Питання Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України», Заяву Верховної Ради України щодо першочергових кроків забезпечення євроатлантичної інтеграції України – набуття повноправного членства України в Організації Північноатлантичного договору та Розпорядження КМУ «Про здійснення добровільного внеску України до Організації Північноатлантичного договору (НАТО)».

Висновки
Отже, як видно з наведених фактів, хоча й немає відкату до «позаблоковості» та «багатовекторності», просування до членства гальмується – можливо, штучно, можливо, через протидію окремих осів в оточенні Президента, або природно через недостатній рівень компетентності урядовців та парламентарів, хоча радше – й те, й інше. Риторики про необхідність вступу в НАТО з боку офіційних осіб стало в рази менше, порівняно з 2019 роком та попередніми роками. Наприклад, основна увага Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, судячи з аналізу повідомлень на їх офіційні Фейсбук-сторінці, приділяється питанню співпраці з ЄС, а питання НАТО дуже помітно відсунуто на другий план, і так само про це свідчать непоодинокі заяви провідних діячів команди Зеленського.

Одне можна сказати напевне: станом на кінець травня 2020 року РНП-2019 не виконана в повному обсязі. Схоже, що задачею РНП – 2020 буде наздоганяти те, що не зроблено було в рамках річної програми-2019. https://informnapalm.org/ua/ukraine-in-nato-future/ 

Випуск №4 “Likbez. Інформація як зброя”. Класифікація інформаційної зброї

  29 жовтня 1938 року рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини Й. Геббельс роздав малозабезпеченим жителям Берліна в день свого народження безкоштовні радіоприймачі. Здавалося, до чого тут інформаційна зброя? Відповідь проста. За умови тотального контролю владою радіо та друкованих видань, ці радіоприймачі стали інформаційною зброєю у руках влади Німеччини задля пропаганди власного народу.

Насправді, ця ситуація – це не єдиний прояв використання інформаційної зброї. Можна провести класифікацію інформаційної зброї за наступними ознаками: якістю інформації та носіями інформації.

Продовжити читання “Випуск №4 “Likbez. Інформація як зброя”. Класифікація інформаційної зброї”

Анексія Білорусі – це смертельна загроза Україні та небезпека для ЄС і НАТО

(суспільно-політичний аспект)

З 2014 року політика Москви щодо Мінська трансформувалась в активну фазу підготовки до остаточного приєднання Республіки Білорусь в лоно  Російської Федерації, зробивши ставку на створення повністю підконтрольного форпосту буферної зони Балтійсько-Чорноморського регіону між державами-членами Альянсу і Росією.

Росія впевнено реалізує план з поглинання Мінська як самостійного суб’єкта міжнародного права і готує підґрунтя, у разі різких змін в країні (дестабілізації), до її гібридної анексії (на кшталт Криму чи окупації Донбасу).

Вибори президента РБ заплановані на 30 серпня 2020 року. Діючий президент Білорусі Олександр Лукашенко оголосив, що подаватиме свою кандидатуру на пост Президента на виборах 2020 року[1].

Нагадаємо, що 8 грудня 2019 року було оголошено підписання документа між Російською Федерацією і Білоруссю «про поглиблену інтеграцію», але підписання не відбулося, а переговори затягнулися. Путінська Росія практично прямо і в ультимативній формі вимагає від свого сателіта О.Лукашенка передати економічний суверенітет Білорусії до Росії.

Найбільші протести останнього часу в Білорусі (так звані «марші недармоїдів») проходили з підтримкою Росії, якій вигідна дестабілізація в Білорусі з метою подальшої гібридної окупації країни.

Продовжити читання “Анексія Білорусі – це смертельна загроза Україні та небезпека для ЄС і НАТО”