Анексія Білорусі – це смертельна загроза Україні та небезпека для ЄС і НАТО

(суспільно-політичний аспект)

З 2014 року політика Москви щодо Мінська трансформувалась в активну фазу підготовки до остаточного приєднання Республіки Білорусь в лоно  Російської Федерації, зробивши ставку на створення повністю підконтрольного форпосту буферної зони Балтійсько-Чорноморського регіону між державами-членами Альянсу і Росією.

Росія впевнено реалізує план з поглинання Мінська як самостійного суб’єкта міжнародного права і готує підґрунтя, у разі різких змін в країні (дестабілізації), до її гібридної анексії (на кшталт Криму чи окупації Донбасу).

Вибори президента РБ заплановані на 30 серпня 2020 року. Діючий президент Білорусі Олександр Лукашенко оголосив, що подаватиме свою кандидатуру на пост Президента на виборах 2020 року[1].

Нагадаємо, що 8 грудня 2019 року було оголошено підписання документа між Російською Федерацією і Білоруссю «про поглиблену інтеграцію», але підписання не відбулося, а переговори затягнулися. Путінська Росія практично прямо і в ультимативній формі вимагає від свого сателіта О.Лукашенка передати економічний суверенітет Білорусії до Росії.

Найбільші протести останнього часу в Білорусі (так звані «марші недармоїдів») проходили з підтримкою Росії, якій вигідна дестабілізація в Білорусі з метою подальшої гібридної окупації країни.

         Ряд лідерів опозиції в прекрасних стосунках з путінським оточенням (А.Санніков, Н.Радіна, Н.Статкевич, О.Короткевич, А. Дмитрієв та ін.) Регулярні поїздки в Москву, спільні конференції, брифінги тощо.

         Національно – демократичні політики знаходяться під жорстким пресингом, адже саме національний рух придушували в першу чергу при владі О.Лукашенко. Останні 20 років режим разом з російською агентурою при владі системно знищував саме національні організації.

         Режим Лукашенка поєднує в собі риси і авторитарного, і тоталітарного змісту. Влада силових структур – КДБ, Служби безпеки Президента, МВС є величезною. Кожна із цих структур мають необмежений бюджет, сотні тисяч оплачуваних інформаторів. Всі інститути держави знаходяться під суворим контролем.  Наразі в країні повністю контрольованими є як судова гілка влади, так і ЗМІ. Навіть опозиційні ЗМІ насичені агентурою КДБ і російського ФСБ, мають «чорний список» політиків, яким не можна надавати слово ні за яких обставин.

         В цілому, інформаційне поле країни контролюється Москвою. Монополія державних ЗМІ обмежена тільки російськими каналами, які вільно транслюються на місцевому телебаченні.

         Політичні інститути деградовані, партії існують під повним контролем влади, а їх керівники регулярно ходять на зустрічі з кураторами КДБ, ФСБ й інших силових структур.

         За останні місяці режим зробив кілька кроків у напрямку захисту незалежності і власного існування. Достовірно відомо, що переважна більшість білоруських чиновників, як і більша частина офіцерів армії – категорично проти анексії країни. Однак, інформаційний простір контролюється Росією, і в разі конфлікту маси будуть дезорієнтовані, особливо –  на початку цього конфлікту.

         Направляючи в країну послом офіцера ФСБ, який керував військовими операціями Росії, в путінському оточенні передбачали негативну реакцію Лукашенка, і особливу увагу до Бабича з боку влади.

         З Бабичем була розіграна та ж історія, що з підготовкою «революції 2010 року», коли для ролі рушійної сили залучили білоруських опозиціонерів з категорії тих, хто був на подвійному бюджеті – Заходу і Росії. Йшли активні консультації з опозиційними кандидатами в Москві, виділялися кошти, йшла робота з силовиками. Росія діяла не криючись.

         Свій головний хід Кремль зробив за тиждень до президентських виборів 2010 року. Коли Путін прямо сказав Сидорському (прем’єр – міністру Білорусі), що «якщо Лукашенко не підпише договір про вступ Білорусі в Митний союз, ми його зносимо …». Лукашенко не хотів підписувати чергові угоди з Москвою, але після цього повідомлення, погодився.

         Тепер ситуація повторилася, де головним гравцем “русского мира” був уже відомий М. Бабич. Випроваджуючи Бабича з країни, Лукашенко також змінив верхівку Ради безпеки, яка працювала з ФСБ, відправив у відставку найодіознішого міністра в країні – Ігоря Шуневича, друга Росії і куратора мілітарних таборів «русского мира» в Білорусі. Стало відомо, що в останні місяці влада закрила ряд цих самих воєнізованих центрів підготовки бойовиків.

Не можна не помітити певну зміну риторики О.Лукашенко з деяким посиленням негативу щодо Російської Федерації. В останні місяці білоруська дипломатія посилила роботу з Китаєм і Казахстаном, зневірившись в можливості підтримки з боку західних партнерів.

США зробили в останні місяці кілька дуже правильних дипломатичних кроків щодо Білорусі. Приліт Д. Болтона  і заява М. Помпео[2] 1 лютого 2020 року у Мінську стали успіхом. Також, відновлені дипломатичні відносини між США і Білоруссю. У даній ситуації діалог з владою РБ повинен бути постійним, як і готовність підтримати незалежність Білорусі західним світом.

         Білоруська влада вкрай бездарно провела останні парламентські вибори, після яких об’єктивно західні політики відвернулися від Мінська. Помічено тенденцію майже синхронного заморожування своїх бізнес-проектів Францією і Німеччиною в Білорусі. Також незалежні експерти стверджують, що ЄС різко втратив інтерес до Білорусі. Європейські консалтингові компанії згортають свою діяльність в Республіці Білорусь. Складається враження, що і Макрон, і Меркель вирішили передати Білорусь в зону інтересів Росії.

         Москва ніколи не заспокоїться. Явним проявом цього є те, що кожен рік після 2014 року посилюється фінансування російських політичних проектів в Білорусі, набуваючи розмаху, який можна порівняти з фінансуванням проросійської політики в Україні. Виділяються мільйони доларів на російські «інтеграційні» проекти, на створення «російських центрів», бойових формувань під егідою РПЦ, і т. зв. «євразійські проекти».

Після розголошення теми таборів «русского мира» і особливої ролі в цьому процесі РПЦ Білоруського Екзархату, тепер акцент зроблено в сторону активізації роботи Генеральних консулів Росії, безпосередньо представників ГРУ і ФСБ. Часто резиденти паралельно очолюють бізнес-центри, центри економічного співробітництва Білорусі та Росії і т.д.

         Наприклад, дуже активно діє корпорація «Росспівробітництво», яким керує син російського сенатора Франца Клінцевіча – Андрій Клінцевіч. Також він куратор програми мілітарного виховання «Молода гвардія». «Росспівробітництво» є одним з головних центрів ГРУ в Білорусі. Білоруська  влада поки побоюється йти на конфлікт з цією організацією.

         Іншим напрямком, більш розрахованим на публічну сферу, аналітичну та публіцистичну роботу, керує Семен Уралов. Також під егідою російських спецслужб. Не так давно в оточенні провладних аналітиків вибухнув скандал. Стало відомо, що структура Уралова «Сонар 2050» (Дзермант, Шпаковський, Гігін і ін.) отримує з Москви 100 тисяч доларів США на місяць.

         Одночасно не припиняються переговори по «поглибленню інтеграції». Лукашенко хоче максимально заспокоїти ситуацію з Росією напередодні президентських виборів. Водночас, як і в 2010 р. становище досить складне, і Москва має багато аргументів для дестабілізації становища, насамперед в економіці.

         Фактично Москва вимагає через економічну «інтеграцію» повного контролю над білоруською економікою і політикою.

В останні місяці з’явилися нові тенденції російської політики щодо РБ – йде нове вливання російських грошей конкретним чиновникам і лідерам офіційної опозиції. Багато чиновників отримують економічні дивіденди, подарунки від російських структур.

         Є інформація, що, серйозні по білоруських мірках, кошти з’явилися у «Хартії-97», найбільш небезпечного російського проекту в опозиції. Не можна забувати, що саме «Хартія-97» контролює провідні опозиційні ЗМІ – «Белсат», сайт «Білоруський партизан» і ряд інших.

         Також, спільно з «Хартією-97» працює Н. Статкевич, найбільш розкручена фігура в опозиції, який одержує фінансову підтримку саме там.

         Активний В.Мацкевич, колишній викладач Академії ФСБ у Москві, а тепер одна з головних фігур на каналі «Белсат», що фінансується начебто ліберальними фондами. Мацкевич є лідером структури «Національна платформа», і отримував найбільші європейські гранти в останні 10 років.

                Транзит влади

  Лукашенко замислюється про транзит влади, і хотів би залишити незалежну державу. Група юристів і експертів його кола займається розробкою проекту конституційної реформи. Однак, пресинг Кремля змушує лідера постійно змінювати свої плани.

Загальна активність Кремля на всіх напрямках говорить про те, що часу у Мінська мало. Швидше за все президентські вибори 2020 року в Білорусі будуть використані Москвою для максимального послаблення позиції Лукашенко. Цілком ймовірно прогнозувати дестабілізацію, можливі вбивства політиків і журналістів, провокації тощо.

Будуть підняті всі законсервовані структури і агентура, як у владі, так і в опозиції. Одним із можливих сценаріїв вважається пряме введення військ Росії в ролі миротворців.

  Загалом, можна констатувати наявність штучної гібридної кризи в рядах опозиції – ідейної, кадрової та організаційної. Схожий комплекс заходів став передумовою анексії Криму Москвою.

Таким чином, з високим ступенем ймовірності можна стверджувати, що Москва реалізує черговий «гібридний» алгоритм, який покликаний практично нівелювати незалежність Білорусі. В середньостроковій перспективі слід очікувати легітимного розміщення військових об’єктів (баз) ЗС РФ на території РБ, встановлення тотального контролю над будь-якими проявами опозиційних рухів та розширення повноважень спільної законодавчої бази, що на десятиліття закріпить Білорусь у фарватері агресивної політики Москви.

За реалізації Путіним вказаного сценарію поглинання призведе, по-перше, до територіального збільшення Росії і практично ліквідацію Білорусі як буферної зони Європи. Це буде означати, що російські війська вийдуть на кордон з Польщею і країнами Балтії. В даному випадку російські війська займають важливу стратегічну позицію з точки зору наступу на Захід, отримують розвинуту інфраструктуру, що на порядок збільшує загрозу для Заходу і, насамперед, для центральноєвропейських країн НАТО[3].

Водночас Україна практично опиняється в облозі Кремля, ЗС РФ безперешкодно розміщуються вздовж україно-білоруського кордону, ГШ ЗСУ буде змушений здійснити передислокацію сил і засобів на північ країни, що послабить сили ООС на Донбасі, повстане нагальна необхідність нарощування власних Збройних сил, що може стати не підйомним для бюджету України.

Загалом, слід зазначити, що поглинання Білорусі може стати для України, в середньостроковій перспективі, більшою загрозою для територіальної цілісності і самого суверенітету, ніж окупація Донбасу.


[1] – заява від 17 листопада 2019 року в парламенті РБ.

[2] – Американські енерговиробники готові надати за конкурентною ціною 100% нафти, яка потрібна Білорусі – про це держсекретар Майк Помпео сказав під час переговорів з президентом Лукашенком. 

[3] – https://www.youtube.com/watch?time_continue=82&v=fCAu31zyJqM&feature=emb_logo